Якщо торкатися творчості махновців, то в їх піснях відчувалася спадковість традицій від козацтва:
«Махновець я, махновець,
А дiд мiй був козак!».
«Свиснеш iз дуба – чуть на три вiки,
Скрiзь мої краяни – махновцi-козаки».
«Ти махни мені, гей, отамане,
Як Махно-козак поспита мене».
Пісні, як найкращий покажчик народної думки не мали в собі анархістських прославлянь, «героїв» Прудона, Бакуніна чи Кропоткіна, або Паризької комуни. В повстанських піснях були ідеали волі, прославляння Батька Махна, рідного краю, козацької минувшини як показано вище, військові мотиви, буденні турботи:
«Як хрестили малого Махна,
Зайнялася в священика ряса,
І збулося знамення сповна,
Бо пожежа в степу розлилася».
Гуляй-Поле в часи Південноукраїнської трудової федерації стало справжньою народною столицею, символом народовладдя та вольності:
«Є для красних дріб і для Врангеля!
За гостинці їм ми – сторицею.
Гуляй-Поле, гей, нам столицею!»
«Гуляє Гуляй-Поле,
Як бубони двори.
Ворота й двері – навстіж,
Чарки аж гнуть столи!»
#народні_пісні #пісні #традиції #вірші #повстанський_рух #повстанство #махновщина #махновці
